Вступаючи в сімейні відносини, кожний вирішує для себе яким чином забезпечити захист прав та інтересів в такому союзі. В деяких випадках, альтернативою офіційній реєстрації таких відносин державою, їх учасники вважають за достатнє проживання однією сім'єю в  “цивільному” шлюбі без його офіційної реєстрації. Однак законодавство по різному захищає сімейні та шлюбні відносини.

Так, за приписами ч.2 ст.3 Сімейного кодексу України, сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки.

Пунктом 6 рішення Конституційного Суду України від 03.06.99 р. №5-рп/99 установлено, що до членів сім’ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв’язках. Обов’язковою умовою для визнання їх членами сім’ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.

В той же час, згідно із частинами 1, 2 ст. 21 Сімейного кодексу України, шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім’єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них прав та обов’язків подружжя, а згідно ч.1 ст.36 цього кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов’язків подружжя, зокрема щодо прав власності  кожного з подружжя на спільне майно, набуте під час шлюбу, без необхідності доведення цього факту в судовому порядку.

Схожим з врегулюванням прав подружжя у шлюбі, є положення ст.74 Сімейного кодексу України, згідно яких: якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення гл.8 цього кодексу.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що ст.74 Сімейного кодексу України поширюється на правовідносини між чоловіком і жінкою, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, і для визнання факту проживання однією сім’єю, а відповідно - майна, придбаного під час фактичних шлюбних відносин, спільною сумісною власністю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності в сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім’ї.

Таким чином, якщо особа не зареєструвала шлюб, для визнання права власності на частку майна, набутого набутого під час спільного проживання, вона має доводити в судовому порядку факт фактичних шлюбних відносин.

У справі № 337-5266/15-ц, Верховний суд зазначив, що користування послугами автостоянки, надання довіреностей  на право представляння інтересів фізичної особи — підприємця, у тому числі з правом відкривати та закривати рахунки в усіх банківських установах, одержувати з рахунків кошти в будь-якій сумі, поповнювати рахунки, робити платежі, розписуватися за неї, спільні поїздки не є підставами для визначення таких відносин фактичними шлюбними, а відповідно - майна сумісним. На думку суду,  посилання позивача на періодичне спільне проживання не є достатнім для визнання факту проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу в розумінні ст.74 СК України, без наявності інших ознак сім’ї. Крім того, позивач не надав допустимих доказів придбання спірного майна внаслідок спільної праці та проживання однією сім’єю як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу в період, упродовж якого було придбано спірне майно.

Крім як для врегулювання шлюбних відносин, визнання факту проживання однією сім'єю, надає особі можливість бути спадкоємцем четвертої черги за законом.

Так, відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менше як п’ять років до часу відкриття спадщини.

У пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз'яснено, що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 Сімейного кодексу України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки.

Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім'єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п’ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім'єю.

Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов'язком суду при їх оцінці.

Також закон не містить вимог для визнання факту проживання осіб однією сім'єю, обов'язкової реєстрації таких осіб за однією адресою, а наявність такої реєстрації - також не може бути підставою для підтвердження або спростування факту спільного проживання осіб однією сім'єю, оскільки норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини не вимагають наявності такого факту.

Отже встановлення факту проживання однією сім'єю вимагає збирання значного обсягу доказів та обрання найбільш ефективного способу доказування у справі, і саме АО “ФАКТОР ПРАВА” стане незамінним помічником для Вас, в цьому процесі.

Автор: адвокат АО “ФАКТОР ПРАВА”  Щедрін Р.А.