АДВОКАТСЬКЕ ОБ’ЄДНАННЯ «ФАКТОР ПРАВА» послідовно відстоює позицію, що повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов  державний орган зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.

6 березня 2019 року Верховний суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду прийняв постанову у справі № 1640/2594/18, якою змінив рішення суду першої інстанції та зобов'язав Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області затвердити поданий позивачем проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, з урахуванням висновків суду.

У даній справі позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, у якому просив зобов'язати затвердити проект землеустрою земельної ділянки. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2018 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2018 року, позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області у вирішенні заяви про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення. Зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області повторно розглянути заяву позивача. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішення судів мотивовані тим, що заяви позивача про затвердження проекту землеустрою у порядку та у спосіб, визначені частиною дев'ятою статті 118 Земельного кодексу України Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області не розглянуті, а тому позовні вимоги про зобов'язання затвердити проект землеустрою, є передчасними. Суди попередніх інстанцій вважали, що належним способом захисту порушеного права та інтересів позивача є зобов'язання відповідача повторно розглянути відповідну заяву.

Позивач не погодився з такими рішеннями судів попередніх інстанцій та просив ухвалити нове судове рішення про задоволення позову у повному обсязі та зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області затвердити проект землеустрою земельної ділянки.

Задовольняючи касаційну скаргу Верховний суд відмітив, що Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи N R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акту. У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Приймаючи рішення, Верховний суд справедливо зазначив що, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Своє рішення суд мотивув тим, що відповідно до пункту 4 частини першої 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом. Суд також послався на частину четверту статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій зазначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

АДВОКАТСЬКЕ ОБ’ЄДНАННЯ «ФАКТОР ПРАВА» повністю розділяє таку позицію Верховного суду. Враховуючи те, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суди повинні враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, вважаємо це рішення Верховного суду надзвичайно корисним для розвитку законної судової практики.