Нова редакція Господарського процесуального кодексу України в поєднанні з практикою  Верховного суду спрямували спори членів кооперативів по оскарженню рішень керівних органів цих організацій до сфери корпоративних та їх врегулювання в порядку господарського судочинства.

З огляду на практику Верховного суду, аналогічну позицію займають й місцеві та апеляційні суди. Так у справі № 756/11972/16-ц щодо визнання недійсним рішення загальних зборів автокооперативу за позовом його члена, Київський апеляційний суд зазначив, що критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачені ст. 19 ЦПК України, згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Разом з тим ст. 20 Господарського процесуального кодексу України визначає коло справ, які підлягають розгляду в господарському суді, до якого віднесено справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

При визначенні підвідомчості (предметної та суб'єктної юрисдикції) справ, що виникають з корпоративних відносин, КАС також виходив з таких міркувань:

За змістом положень ст. 167 ГК України корпоративні відносини - це відносини, які виникають, змінюються та припиняються щодо права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Стаття 55 ГК України визначає господарські організації як юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку. Господарською діяльністю у ГК України вважається діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Цей Кодекс розрізняє господарську діяльність, яка має на меті отримання прибутку (підприємництво) і некомерційну господарську діяльність, яка здійснюється без такої мети (стаття 3). За способом утворення (заснування) та формування статутного капіталу ст. 63 ГК України відносить кооперативні підприємства до корпоративних, а за формою власності - до підприємств колективної власності. Корпоративне підприємство характеризується тим, що утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Підприємством колективної власності визнається корпоративне або унітарне підприємство, що діє на основі колективної власності засновника (засновників) (ст.93 ГК України).

Кооперативи як добровільні об`єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо). Діяльність різних видів кооперативів регулюється законом. Господарська діяльність кооперативів повинна здійснюватися відповідно до вимог цього Кодексу, інших законодавчих актів (ст.94 ГК України).

Також, на думку КАС, зазначені норми кореспондуються із нормами ст.ст. 83, 85, 86 ЦК України, згідно з положеннями яких юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом. Непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками. Непідприємницькі товариства (кооперативи, крім виробничих, об`єднання громадян тощо) та установи можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню.

Особливості створення кооперативів та ведення господарської діяльності обслуговуючими кооперативами визначається Законом України «Про кооперацію». За змістом положень ст.ст. 2, 6, 9 цього Закону кооператив є юридичною особою, державна реєстрація якого проводиться в порядку, передбаченому законом. Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.

Обслуговуючий кооператив - це кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 відсотків загального обороту кооперативу. Обслуговуючий кооператив надає послуги своїм членам, не маючи на меті одержання прибутку (ст.ст.2, 23 Закону України «Про кооперацію»). Таким чином, обслуговуючий кооператив незалежно від напряму його діяльності є господарською організацією - юридичною особою, яка здійснює некомерційну господарську діяльність з моменту державної реєстрації на підставі закону та свого статуту.

За змістом наведених вище норм корпоративні права характеризуються тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності передбачені законом і статутними документами.

Згідно з положеннями ст.12 Закону України «Про кооперацію» основними правами члена кооперативу є, зокрема, участь в господарській діяльності кооперативу, а також в управлінні кооперативом, право голосу на його загальних зборах, право обирати і бути обраним в органи управління; користування послугами кооперативу; право вносити пропозиції щодо поліпшення роботи кооперативу, усунення недоліків у роботі його органів управління та посадових осіб; право звертатися до органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, посадових осіб кооперативу із запитами, пов'язаними з членством у кооперативі, діяльністю кооперативу та його посадових осіб, одержувати письмові відповіді на свої запити.

З урахуванням наведеного КАС прийшов до висновку, що члени обслуговуючого кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними.

Такий правовий висновок Великої Палати Верховного Суду міститься у постанові від 03 квітня 2019 року у справі № 759/11487/16-ц за позовом фізичної особи до кооперативу по будівництву та експлуатації індивідуальних гаражів про визнання недійсними рішень кооперативу, де Велика Палата вказала, що правовідносини, які виникли між сторонами у справі, щодо участі в органах управління юридичної особи у вигляді гаражного кооперативу є господарсько-правовими, а суди першої й апеляційної інстанції розглянули справу у порядку цивільного судочинства помилково і неправильно визначили юрисдикційність спору, який виник між сторонами у справі.

Аналогічні правові висновки щодо підвідомчості господарським сдам спорів між кооперативом та його учасником щодо оспорення останнім рішень викладені у цілому ряді постанов Великої Палати Верховного Суду, зокрема: від 27 лютого 2019 року у справі № 738/1772/17, від 24 квітня 2019 року № 509/577/18, від 09 квітня 2019 року № 916/1295/18 та від 29 травня 2019 року № 592/2083/15-ц.

Разом з вищенаведеним, вважаємо віднесення спорів членів кооперативів з цими організаціями до корпоративних не дуже обґрунтованим, виходячи з настуного:

По-перше, визначення, запропоноване у ст. 63 ГК про те, що корпоративними є кооперативні підприємства,  не можна назвати досконалим. Будучи суттєво перевантаженим за змістом, дефініція “корпоративного підприємства” (юридичної особи корпоративного типу) видається занадто розширеною. Звертає на себе увагу сам спосіб розкриття поняття, запропонований у ГК і сформульований таким чином: „корпоративними підприємствами є кооперативні підприємства...”.

В той же час, на нашу думку, кооперативні відносини мають істотні відмінності, що не дозволяють проводити класифікацію за принципами, на яких побудована ст. 63 ГК. Аналіз законодавства та наукових напрацювань схиляє до переконання, що кооперативні відносини є окремою, та повноцінно врегульованою групою відносин, котру не можна віднести до корпоративних. Корпоративні правовідносини, як вбачається, можуть мати місце тільки в межах діяльності юридичної особи корпоративного типу. Якщо ж до переліку юридичних осіб корпоративного типу не можна віднести кооперативи, тоді і кооперативні відносини не можна вважати різновидом відносин корпоративних.

По-друге, Положення ст. 63 ГК протирічать нормам Закону України “Про кооперацію”, оскільки посилаються на притаманність кооперативам як корпоративним підприємствам статутного капіталу.  Натомість  Законом України “Про кооперацію” кооперативам не надається можливість створювати статутний капітал, що також значно відрізняє кооператив від ініших корпоративних організацій.

По-третє, в основі кооперативних правовідносин полягає взаємодія членів кооперативу щодо використання спільного майна, в той час як корпоративні відносини – відносини не з приводу майна, а з приводу процесу управління юридичної особи. Тому вони не мають речового характеру. Також, єдиною формальною метою об'єднання у межах господарського товариства є мета одержання прибутку (підприємницька спрямованість), а об'єднання зусиль у кооперативі має не тільки економічну (задоволення економічних потреб), але й соціальну та іншу зумовленість (а не спрямованість). В межах кооперативу актуальним залишається запитання про перевагу економічних потреб над соціальними та навпаки. Таке є неприпустимим у діяльності господарського товариства, де мета одержання прибутку превалює над іншими другорядними цілями.  Необхідними умовами для кооперативу є начала об'єднання майна, трудової діяльності і значної господарської (комерційної чи некомерційної по суті) цілі, тобто для кооперативу є необхідними три ознаки, в той час як їх наявність у господарському товаристві є лише окремим випадком. Ці ознаки дозволяють не ототожнювати кооператив з іншими видами суб'єктів господарювання, визначають специфічні риси його господарської правосуб'єктності.

Кооператив – це в першу чергу об'єднання людей для нагального вирішення питань, що становлять колективний інтерес. Яскравим прикладом, що розкриває саме колективну обумовленість кооперативу та становить суть його діяльності є “ціна” голосу при вирішенні усіх питань діяльності, яка визначається формулою “одна людина - один голос”. Навпаки, будь – яка активність в межах господарського товариства скеровується не через призму спільних економічних, соціальних, побутових потреб, а в силу того, що кожен учасник такого товариства має чіткі уявлення про свій конкретний інтерес від діяльності товариства. Особливість кооперативу також і в тому, що особиста трудова участь у межах виробничого кооперативу є свідченням того, що кооператив є утворенням, яке невідривно, у своїй правовій природі, пов'язане з його членами. У свою чергу, активність господарського товариства не ототожнюється з діяльністю його учасників безпосередньо. Отже,  термін “кооперація” відображає головним чином взаємну активність між людьми для досягнення спільнокорисного результату.

На підставі вищенаведеного ми приходимо до переконання, що кооперативні правовідносини, які є внутрішньо-організаційними відносинами у межах кооперативу, займають самостійне правове положення та не є різновидом відносин, що виникають у межах господарського товариства (корпоративних відносин), а тому відповідні спори членів кооперативу щодо оскарження рішень останнього, на нашу думку, мають розглядатись в порядку цивільного судочинства.